Записи

ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩЕЙ СВЯТОГО БЛАГОВІРНОГО КНЯЗЯ ОЛЕКСАНДРА НЕВСЬКОГО

Святий благовірний князь Олександр Невський народився 30 травня 1220 року в місті Переславлі-Заліському. Батько його, Ярослав, в Хрещенні Феодор був “князем лагідним, милостивим і людинолюбним”, був молодшим сином Всеволода III, братом святого благовірного князя Юрія Всеволодовича. Мати святого Олександра, Феодосія Ігорівна, рязанська княжна, була третьою дружиною Ярослава. Старшим сином був святий благовірний князь Феодор, який відійшов до Господа у віці 15 років. Святий Олександр був їхнім другим сином. Дитинство його пройшло в Переславлі-Заліському, де княжив батько. Княжий постриг отрока Олександра (обряд посвячення у воїни) здійснював в Спасо-Преображенському соборі Переславля святитель Симеон, єпископ Суздальський, який був одним з укладачів Києво-Печерського Патерика. Від благодатного старця-ієрарха отримав святий Олександр перше благословення на ратне служіння в ім’я Бога, на захист рідної землі.У 1227 році князь Ярослав, на прохання новгородців, був посланий братом, великим князем Володимирським Юрієм, княжити в Новгород Великий. Він взяв з собою синів, святих Феодора і Олександра. Незадоволені Володимирськими князями новгородці незабаром запросили на князювання святого Михайла Чернігівського, і в лютому 1229 Ярослав з синами пішов у Переславль. Справа закінчилася миром: в 1230 році Ярослав з синами повернувся до Новгорода, а дочка святого Михайла, Феодулія, заручилася зі святим Феодором, старшим братом святого Олександра. Після смерті нареченого 1233 року юна княжна пішла в монастир і прославилася в чернечому подвигу як преподобна Єфросинія. З ранніх років святий Олександр супроводжував у походах батька. У 1235 році він був учасником битви на р. Емайигі (у нинішній Естонії), де війська Ярослава розгромили німців. У наступному, 1236 році Ярослав їде до Києва, посадивши свого сина, святого Олександра, самостійно княжити в Новгороді. У 1239 році святий Олександр одружився, взявши в дружини дочка Полоцького князя Брячислава. Дослідники вважають, що княгиня у святому Хрещенні була тезкою свого святого чоловіка і носила ім’я Олександра. Батько, Ярослав, благословив їх при вінчанні святою чудотворною Феодорівською іконою Божої Матері (в Хрещенні батька звали Феодор). Ця ікона постійно була потім при святому Олександрі, як його найбільшшанований образ, а потім в пам’ять про нього була взята з Городецького монастиря, де він помер, його братом, Василем Ярославичем Костромським, і перенесена до Костроми.Починався найважчий час в історії Русі: зі сходу йшли, знищуючи все на своєму шляху, монгольські орди, із заходу насувалися німецькі лицарські полчища, які блюзнірськи називали себе, з благословення Римського папи, “хрестоносцями”, носіями Хреста Господнього. У цей грізний час Промисел Божий поставив на спасіння Русі святого князя Олександра – великого воїна-молитовника.Скориставшись навалою Батия, розгромом руських міст, сум’яттям і горем народу, загибеллю його кращих синів і вождів, полчища хрестоносців вторглися в межі Вітчизни. Першими були шведи. Шведський король надіслав у Новгород до святого Олександра посланців зі звісткою: “Якщо можеш, чини опір, – я вже тут і готовий полонити твою землю”.Святий Олександр, йому не було тоді ще 20 років, довго молився в храмі Святої Софії, Премудрості Божої. Архієпископ Спиридон благословив святого князя і його воїнство на боротьбу. Вийшовши з храму, святий Олександр зміцнив дружину словами: “Не в силі Бог, а в правді. Одні – зі зброєю, інші – на конях, а ми Ім’я Господа Бога нашого призвемо! Вони похитнулись і впали, ми ж встали і не зламались”. З невеликою дружиною, уповаючи на Святу Трійцю, князь пішов на ворогів.Перед битвою однин із воїнів, якого звали Пелгуй (у святому хрещені Филип) побачив дивне знамення. На світанку 15 липня він побачив човен, що пливе по морю, і на ньому святих мучеників Бориса і Гліба, в багряниці. І сказав Борис: “Брате Глібе, вели гребсти до Олександра і війська його, та допоможемо родичу нашому “. Коли Пелгуй розповів про знамення князю, святий Олександр звелів нікому не говорити про це, а сам, підбадьорений, мужньо повів з молитвою військо на шведів. Тоді військо святого Олександра у запеклому бою здобуло перемогу.Ангел Божий невидимо допомагав православному воїнству: коли настав ранок, на іншому березі річки Іжори, куди не могли пройти воїни святого Олександра, було повалено багато ворогів. За цю перемогу на річці Неві, здобуту 15 липня 1240 року, народ назвав святого Олександра Невським. Це була одна із запекліших битв, якою прославився святий Олександр.Другою такою битвою була битва на на Чудському озері, яку в народі прозвали Льодове побоїще. Як розповідають дослідники після перемоги над шведами для русичів нависла небезпека від німців. 1242 році німцям вдалося захопити Псков. Вороги вихвалялися підпорядкувати собі весь слов’янський народ. Святий Олександр, пішовши в зимовий похід, звільнив Псков, а навесні 1242 року зійшовся у жорстокому бою із рицарями Тевтонського ордену. Битва відбулась на льоду Чудського озера 5 квітня 1242 року. Звівши руки до неба, святий Олександр молився: “Суди мене, Боже, і розсуди боротьбу мою з народом цим і допоможи мені, Боже, як раніше допоміг Мойсеєві в бою проти Амалика і прадіду моєму, Ярославу Мудрому, проти окаянного Святополка”. По його молитві і з Божою поміччю хрестоносці були повністю розгромлені. Тоді була дуже страшна битва, так ніби здавалось що озеро зрушило з місця, і не було видно льоду, бо він вкрився кров’ю. Після цієї славної перемоги ім’я святого Олександра прославилось по всій Державі та «по всіх країнах, до моря Єгипетського і до гір Араратських, по обидва боки Варязького моря і до великого Рима». Довгий час святий княжив у древньому місті Володимирі Суздальському.Благовірний князь Олександр багато потрудився заради безпеки своєї країни, за що заслужив любов народу і милість Божу. Святий намагався полегшити нещастя народу, дбав про правду в судах, вмовляв громадян до миру і милосердя, будував фортеці через загрозу ворожих набігів і переможно долав їх. Упродовж одинадцяти років свого великого князювання він приніс багато добра для віри, церкви і народу. 4 рази він здійснював важкі і небезпечні поїздки в Орду для блага народу. Під час останньої він уклав успішні домовленості для майбутнього своєї держави, але втратив багато сил.На зворотньому шляху з Орди святий Олександр смертельно захворів. Не доїжджаючи до Володимира, в Городку, в одному монастирі князь прийняв чернецтво із ім’ям Олексій. У цьому монастирі 14 листопада 1263 року він віддав свій дух Господу. Митрополит Кирило, духовний наставник і сподвижник у служінні святого князя, сказав в надгробному слові: “Знайте, чада мої, вже зайшло сонце над землею Суздальською. Не буде більше такого князя в Руській землі”. Святе тіло його понесли до Володимира, дев’ять днів тривав шлях, і тіло залишалося нетлінним. 23 листопада, при похованні його в Різдвяному монастирі у Володимирі, було явлено Богом “диво дивне і пам’яті гідне”. Коли покладено було тіло святого Олександра в раку, економ Севастіян і митрополит Кирило хотіли розтиснути йому руку, щоб вкласти напутну духовну грамоту. Святий князь, як живий, сам простяг руку і взяв грамоту з рук митрополита. “І охопив їх жах, і відступили від гробниці його. Хто не здивується тому, адже був він мертвий і тіло було привезено здалеку в зимовий час”. Так прославив Бог свого угодника – святого воїна-князя Олександра Невського. Загальноцерковне прославлення святого Олександра Невського відбулося за митрополита Макарія у 1547 році. У 1724 році святі мощі були перенесені до Петербурга і покладені у Троїцькому соборі Олександро-Невської лаври.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *