Записи

НЕДІЛЯ ПРО БЛУДНОГО СИНА

З року в рік ми чуємо Євангельське читання і щоразу слово Боже звучить по-новому, відкриваючи свої нові й нові грані, що сяють, проливаючи нам світло божественної істини. Притча про блудного сина, яка читатиметься сьогодні під час недільного богослужіння, – одна з найвідоміших і, здавалося б, найпростіших для розуміння, але водночас – одна з найглибших за сенсом. Хто такий блудний син? Це образ усього заблукалого у власних гріхах людства і водночас – це будь-хто з нас, кожна людина, яка з власної волі віддаляється від Бога, свого Отця. Віддаляється не з примусу чи з остраху, а роблячи абсолютно вільний, самостійний, хоча і помилковий та згубний за наслідками вибір. Віддаляється не з пустими руками, а з частиною Батьківського майна, яку Батько не залишив собі вдома, а з любові віддав синові. Ці Божі дари – це наше життя, здоров’я, мудрість, знання, таланти та багато іншого. «Молодший син, зібравши все, пішов у далекий край і там розтратив своє майно, живучи розпусно» (Лк. 15: 13), – далі оповідає Євангеліє. Далекий край – це промовисте визначення того стану людини, яка віддалилася від Дому, від Батьківського тепла, любові і затишку. І туга стає просто нестерпною, коли власноруч, через недалекоглядність, гординю, самозвеличення втрачаєш той духовний зв’язок, коли усвідомлюєш, що, як у притчі, безглуздо розтратив Батьківське багатство на тимчасові веселощі і змушений жити зі свиньми та страждати (Лк. 15: 14 – 16). В цій притчі є важливий переломний момент: усвідомлення, віднайдення істини грішною людиною і її бажання повернутися, виправити ситуацію. «Опам’ятавшись, він сказав: скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду; встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх» (Лк. 15: 17 – 19). Опам’ятавшись – ніби прокинувшись, виринувши із забуття, блудний син згадав про Батьківське добро, усвідомлено прийняв рішення підвестися з обставин, у яких опинився, піти до Батька і вибачитися! При цьому розуміючи, що вже недостойний зватися сином, але просити прийняти назад «хоч наймитом». Шлях повернення блудного сина – це шлях, який кожен мусить пройти, одужуючи від духовної хвороби, від заблудження, помилок. Блудний син – це символ кожної грішної людини, а його Батько – символ невичерпної Божої любові до людини, Який завжди здаля виглядає і чекає на Своїх дітей, а як побачить – радо нас зустрічає, обіймає, цілує. Чи не це – вияв справжньої Батьківської любові? У притчі чуємо ще й про старшого брата, який лишився жити із батьком, працював на полі, але коли повернувся його молодший брат, то не був цьому радий і, бачачи радість свого батька за повернення блудного сина, починає заздрити й сердитися на нього. Цей образ – пересторога для кожного з нас, для тих, хто вважає себе праведнішим за інших, порівнює себе з іншими, згадуючи про свої заслуги й помилки інших. Господь любить усіх Своїх дітей однаково, а тому не варто осуджувати нікого, а навпаки: «Веселитися ж і радіти треба тому, що брат твій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся» (Лк. 15: 31).Тож, дорогі брати і сестри, з цієї притчі покладімо собі на серце всепрощаючу любов Бога до людини як до найвищого Свого творіння, любові Отця до своїх дітей. Він завжди чекає на кожного з нас, подаючи нам Свою руку допомоги, розкриваючи Свої отцівські обійми. А від нас потрібно – лише щире бажання повернутися до Нього.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *